Курязький монастир - ровесник Харкова

/Files/images/FLW/Без названия (1) - копия.jpgКурязький Преображенський монастир, ХVІІ ст.Курязький Преображенський монастир було засновано 28 квітня 1663 року.

Місцевість, де закладався монастир, знаходилася за вісім верст на захід від Харкова. На той час це був куточок незайманої природи. Невелику гору оточували ліси з могутніми дубами, липами та соснами, а також долина річки Уди та маленька чиста річка Куряж – притока цієї річки. Тільки піщана дорога на Суми та Полтаву та пасіка нагадували тут про присутність людини. Біля підніжжя гори струменіли численні джерела чистої та смачної води. Цей «храмовий» пейзаж сподобався полковнику Харківського полку Григорію Донець-Захаржевському, який вирішив заснувати тут чоловічий монастир. Будувався він на гроші, пожертвувані іменитими городянами – полковим суддею Тимофієм Клочком, суддею Іваном Лозаченком, сотником Парасочкіним, мешканцем міста Логіном та іншими «боголюбними особами».

Початок «чернечому житію» поклав страждальницької долі всечесний Іоль – архімандрит (настоятель) Святогірського монастиря, який прийшов сюди з кількома ченцями, а потім пішов назад. Зі Зміївського козачого монастиря був запрошений ігумен Монасій, який продовжив справу влаштування нової обителі. З того часу тут перебувало багато настоятелів, і кожен зробив свій внесок.

Збільшилася кількість ченців, володіння монастиря розширювалися, міцніло його господарство, що вирізнялося високою культурою ведення, що взагалі властиво монастирям.

Головною ланкою Курязької обителі був храм Преображення Господнього. До середини ХVII століття його дерев'яна будівля сильно занепала, і з 1760-го почалося будівництво кам'яного храму, що завершилося за два роки. То справді був величний п'ятиглавий храм, який відкривався погляду кожного, хто входив у обитель. Настільки швидкому завершенню будівництва монастир завдячує архімандриту Варлааму Андріївському. У 1882 році храм був підданий перебудові, в ході якої малі главки зняли і замінили їх двома масивними розділами по кутках. У такому вигляді собор дожив до 30-х років ХХ століття.

/Files/images/2023/lto_2023/Screenshot_40_0.pngКурязький Преображенський монастир Другий храм, в ім'я великомученика Георгія, «теплий», дерев'яної споруди було створено у 1687 році, що відповідало бажанню харківських полкових старшин мати молитовний храм – помічника та захисника у їхніх ратних справах. У 1709 році була споруджена кам'яна Георгіївська трапезна церква з двома межами: у нижньому - церква св. Георгія, у другому верхньому боці - церква в ім'я св. апостолів Петра та Павла. Храм був величний і красивий, у його силуеті та декоративному оздобленні явно проступали риси українського бароко. Крім храмів біля монастиря були й інші будівлі – будинок архімандрита, келії для ченців, готель, монастирське училище та інших.

Завершували ансамбль Курязького монастиря триярусна дзвіниця та масивна сажана білокам'яна стіна, зведена в середині ХIХ століття.

За монастирською огорожею, під горою, біля джерел цілющої води ще у ХVII столітті було збудовано дерев'яний скит преподобного Онуфрія та кілька келій. Від соборного храму до цього скита вели широкі кам'яні сходи з дахом, що підтримувалися різьбленими стовпами. Ключ джерельної води під амвоном скиту був символом апокаліптичного бачення св. Іоанну Богослову, який визрів «річку життя». Вода спеціальними трубами подавалася за монастирську огорожу, і нею наповнювалися ванни для хворих.

У 1753 році на цьому місці було споруджено кам'яну церкву, в архітектурному вигляді якої проявляються традиції дерев'яної народної архітектури у формах українського бароко.

Найвищого розквіту монастир досяг за архімандрита Наркісса. Із знаменитого роду Квиток, він мав великі зв'язки серед спадкоэмного та служивого дворянства, що допомагало йому вирішувати монастирські відносини. При ньому урочисто, під гарматний салют, було відкрито високу дзвіницю, під якою був вхід до монастиря. Монастирське господарство процвітало: на той час набув чинності чудовий фруктовий сад, звернений терасами на південь, було створено рибний і купальний стави, були млин, оранжерея, скотарня, кузня та інші будівлі господарського призначення, в ризницю купувалося цінне начиння. У 1787 році, після скасування Озерянської пустелі, до Курязького монастиря було перенесено Слобожанську святиню – чудотворну ікону Божої Матері. Тут дві зими під невсипущим наглядом архімандрита Наркісса навчався у монастирському училищі його племінник Григорій Квітка-Основ'яненко.

1778 став для Харківської єпархії сумним, оскільки з волі князя Потьомкіна були закриті майже всі монастирі. Архімандрита Наркісса перевели до іншого монастиря, але незабаром він відпросився на рідну Слобожанщину. Тут архімандрит перебував на пенсії у Покровському монастирі, де й помер 1792 року.

Використовувані під госпіталь, то під склади, будівлі монастиря занепадали і руйнувалися. 1796 року за клопотанням харківського генерал-губернатора А.Я.Леванідова, про якого, на жаль, майже нічого не відомо, монастир було відновлено зі статусом «заштатної пустелі». Знайшовся і благодійник в особі таємного радника П. Сабурова, стараннями якого монастир набув пристойного вигляду – храми було відреставровано, перебудовано багато монастирських будинків, територію впорядковано, і обитель знову почала залучати прочан з усієї України. Сюди було перенесено з Покровського монастиря нашу святиню – ікону Озерянської Божої Матері.

Курязький монастир вже не належав до багатих обителів, але він був відомий своїми духовними багатствами. Преосвященний Філарет Гумілевський був у цьому монастирі та описав його, навівши перелік багатств, накопичених тут за багато років: ікони та начиння «стародавнього часу», богослужбові книги кінця ХVI – початку ХVII століть «навчальні книги», царські грамоти, листи, документи. Нічого з цього донині не збереглося.

/Files/images/2023/lto_2023/завантаження.jpgКурязький Преображенський монастир Монастир славився своїми мальовничими околицями, і сюди приїжджали відпочивати городяни – відволіктися від суєти мирської, випити цілющої води та подихати повітрям, напоєним запахами лісів та лугових трав.

1917 рік. Монастир закритий, духовники розстріляні, ченці розігнані. Тут розмістився дитячий будинок Всеукраїнської комісії, а 1926 року сюди переїхала трудова колонія ім. Горького на чолі з її керівником, талановитим педагогом Антоном Семеновичем Макаренком. Церкви та будівлі ще деякий час використовувалися для господарських потреб, а у 30-х роках були зовсім зруйновані.

(Статтю складено на основі матеріалів періодичного друку.)

Кiлькiсть переглядiв: 1538

Коментарi

Для того, щоб залишити коментар на сайті, залогіньтеся або зареєструйтеся, будь ласка.